Мужья, любите своих жен, как и Христос возлюбил Церковь и предал Себя за нее,
(Еф.5:25)
Уж ярче солнце над планетой…
Вот-вот дыхание весны.
В душе уже теплится лето,
И снятся сладостные сны:
Как будто мы среди дубравы,
А вот поляна вся в цветах…
Здесь уравнялись наши нравы
Любимой песнею в устах.
Под нами райское цветенье,
Над нами неба бирюза,
И видно тайны откровенья
В светящих нежностью глазах.
А в голове твердит сознанье,
Что это явная любовь,
Двоим желанное свиданье
Теплом чудесным греет кровь.
Я слышу сердца стук и рвенье,
Дарю ей нежные цветки.
Мне ценный дар - прикосновенье
Её прекраснейшей руки.
Промчались облачные тени,
Дыханье слышно ветерка,
И вдруг чрез несколько мгновений
Глаза открылись уж слегка.
Проснувшись, я гляжу супруге
В давно знакомые глаза,
«Привет…, ты помнишь - на досуге
Сияла неба бирюза…?».
***
Господь вселил любовь, как чудо,
Ведь образ Божий носим мы.
Сей образ не теряйте, люди,
Чтоб вдруг не стать рабами тьмы.
Ионий Гедеревич ,
Salem, USA
Поднимаю в небо взоры,
Где сияет красота;
Голубые там просторы,
Там живёт моя мечта.
Для души там дом готовый;
Путь закончится земной,
И войду я в мир тот новый,
В мир чудесный и святой.
Прочитано 8505 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
